Неділя, 16.12.2018, 23:03
ЛУБЕНСЬКИЙ ЦЕНТР ПРОФЕСІЙНОЇ ОСВІТИ ПІВДЕННОЇ ЗАЛІЗНИЦІ
Головна | Реєстрація | Вхід Вітаю Вас Гість | RSS
Меню сайту
Наше опитування
Оцініть наш сайт
Всього відповідей: 81
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Форма входу
ЛУБЕНСЬКИЙ ЦЕНТР ПРОФЕСІЙНОЇ ОСВІТИ
76 РОКІВ РОЗВИТКУ



Розвитку та розбудові міста сприяло будівництво та введення в дію залізничної станції Лубни.1870 рік перший період піднесення будівництва залізниць в Росії. Ще тоді проводилася розвідка в напрямку від Ромен до Кременчука. Передбачалось, що залізниця пройде через Лубни, і тут буде споруджене оборотне депо. Та лінія пролягла через Ромодан і в енциклопедії Лубни продовжували значитись містом, віддаленим від залізниці на 23 версти. Курсували між цими пунктами брички та єврейські халабуди і пасажири не дуже весело жартували: „Якщо хочеш
попасти до Києва – то їдь на Полтаву”. Петербургська газета «Новое время» повідомила, що восени інженери і техніки повинні почати розвідку залізничної лінії Полтава – Київ (саме почалося друге велике піднесення залізничного будівництва). Зрештою, справу цю взяло таки в свої руки, одне з найбільших в Росії, акціонерне товариство Московсько-Києво- Воронізької залізниці, засноване в 1866 році. І от в грудні 1898 року на інженерній раді вже обговорювався проект технічних умов, складених під керівництвом головного інженера Н.К.Погорєлка. Спорудження залізниці Київ-Полтава стало реальною справою.

Одного літнього дня 1900 року закалатав дзвін на каланчі Лубенських пожежників. З боку Плютенців високо над зеленню дерев здіймався і клубочився стовп чорного диму. Та даремно гнали коней пожежники, з першого ж горба вони побачили незвичайну картину: „чугункою” котилася чорна машина на великих колесах з височенною трубою. Вона чмихала, гриміла. Раптом коло задимленої труби прорвався білий струмінь пари і на всю околицю розлігся нечуваний свист. Люди, мов зачаровані завмерли. То ще не був, так би мовити, справжній поїзд. Поки що в Лубнах в 1901 році збудований вокзал, зводили депо та інші споруди. Далі, в бік Вил, прокладалася колія. А по вже готовій двома вагончиками-платформами підвозили нові рейки, шпали, пісок, тощо.В Лубнах знали: тут буде основне депо і паровозні майстерні.В 1902 році було відкрито постійний рух поїздів від Полтави до Києва через Лубни.Лубни – одна з важливих станцій дільниці Київ – Полтава. Її відкриття посприяло розвитку всього міста. На станції діяло паровозне депо, лікарня для залізничників, школа для дітей залізничників. Восени 1923 року районна газета повідомляла, що засновано залізничний клуб у колишній школі (це старе приміщення міського телеграфу). Працюють гуртки політичний, музичний, драматичний та інші.

Під час громадянської війни–це стратегічний об’єкт. Через станцію Лубни йшли вагони з бійцями, зброєю. По цій лінії Червона армія наступала на Київ у 1918 році.Нова сторінка в історії станції розпочалася з виникненням Стаханівського руху, засновником якого був машиніст депо Слов’янськ Донецької залізниці П.Кривонос. В 1938 році. на ст. Лубни була створена паровозна бригада «Комсомолка»: машиніст Галина Тодчук, помічник Тетяна Гречановська і кочегар Марія Кочура. Досвід цієї першої жіночої паровозної бригади приїздили вивчати з усього
Радянського Союзу.В роки Великої Вітчизняної війни залізничники Лубенщини приймали активну участь у визволені рідного краю від німецько-фашистських загарбників. Так в січні 1943 року піонери Толя Буценко, Ваня Сацький і Боря Гайдай пустили паровоз до поворотного кругу депо. На півтора місяці депо вийшло з ладу. Машиніст Нестор Іванович Малій та його помічник Мироненко Петро Гнатович за станцією Гоголево вивели свій поїзд назустріч наливному ешелону.Восени 1943 року (після звільнення Лубен) комсомольці та молодь Лубенщини працюючи днями в воді, на три дні раніше строку закінчили відбудову залізничного мосту через Сулу. Відбудовувалася вся зруйнована станція.

5 червня 1944 року наказом НКШС № 1012/Ц та № 302 Начальника Південно- Західної залізниці організовано технічну школу на станції Лубни. 30 червня почалися регулярні зайняття по підготовці паровозних бригад. В грудні 1944 року випущена перша група машиністів паровозів, які були направлені на роботу в прифронтову зону. Школа гордиться своїми вихованцями, яких за ці роки випущено багато. Після війни депо було переведено до Гребінки. Разом перейшов і мало не увесь Лубенський колектив. Ще й тепер чимало залізничників їздить туди на роботу з Лубен.

ЛУБЕНСЬКА ТЕХНІЧНА ШКОЛА
ПІВДЕННОЇ ЗАЛІЗНИЦІ
Створена згідно наказу НКШС № 1012/Ц від 18 листопада 1944 р. та наказом начальника Південно-Західної залізниці № 302 Н від 5 червня 1944 року "Про організацію технічної школи на станції Лубни”. 05.06.1944 – День відкриття школи.В зв’язку з тим, що фронтова Південно-Західна залізниця гостро потребувала працівників транспорту, а також, що організація школи проходила в літні місяці, негайно приступили до комплектування груп паровозних машиністів та помічників машиністів.Під школу було відведено напівзруйновану, німецькими окупантами, будівлю другого поверху Адміністративного корпусу депо Лубни. В будівлі були відсутні: підлога, вікна, двері, парове опалення та інше. Колектив школи почав відбудовування будівлі своїми силами.А 30 червня 1944 року розпочалися в школі постійні заняття по підготовці паровозних бригад. Спочатку курсанти мешкали в школі, там де і навчалися.Перед колективом постала серйозна задача, підготувати школу до роботи в зимовий період 1944-1945 років, ліквідувати руйнування від німецько-фашистських окупантів і створити умови для прийняття в найближчі місяці 150 чоловік. Ця задача колективом була виконана. Незважаючи на те, що дорога не могла виділити кошти для відновлення школи, силами колективу, були знайдені місцеві можливості і будівлю школи було своєчасно підготовлено до роботи в зимовий період.Також були виготовлені столи-парти, класні дошки та інший інвентар. Про гуртожиток теж не забули, виготовили ліжка на 50 чоловік.

В грудні 1944 року було випущено дві групи:
                                                                                                               - групу машиністів паровозів МП-1, яка складалася з 20 чоловік;
                                                                                                               - групу помічників машиністів ПМП-1, з 14 чоловік.
Ці групи по закінченню навчання в школі і були направлені на роботу в прифронтову зону.Наказом НКШС № 823/Ц від 27 серпня 1945 року Лубенська дорожня технічна школа була реорганізована (зміна профілю) в річну школу паровозних машиністів.З 1 січня 1945 року школа уже працювала маючи гарну навчальну базу, з достатньою кількістю інвентарю для занять 150 чоловік. Крім цього, в цей час, школою надана допомога у відновленні вирішальних об’єктів ст. Лубни. Ці успіхи стали результатом згуртування колективу та рішучості зробити якомога більше в допомогу фронту, для скорішої перемоги над німецько-фашистськими окупантами.В 1946 році перед школою була поставлена задача покращення навчально-виробничої бази школи.
З цією задачею школа впоралася та забезпечила можливість прийому слухачів до 200 чоловік.Навчальний корпус мав 3 технічні кабінети:
                                                                                                                                                   - паровозний;
                                                                                                                                                   - гальмівний
                                                                                                                                                   - загальний курс залізниць.
А також 4 аудиторії пристосовані до класних занять. В аудиторіях були розташовані:
                                                                                                                                                   - навчальні парти на 25-30 чоловік;
                                                                                                                                                   - класна дошка
                                                                                                                                                   - наочні посібники
В цьому ж (1946) році зроблено ремонт покрівлі, пофарбовані вікна, двері, відремонтовані замки, а також почато будівництво гуртожитку школи.

Були проведені роботи по підготовці школи в зимовий період 1946-1947 року, рівень підлоги піднято, збудований зимовий тамбур.До 1946 року школа не мала господарського двору, тому зберігання інвентарю проводилася в приватному орендованому приміщенні. В цьому ж році на відведеній ділянці землі в 1,3 га було побудовано господарську будівлю з двох кімнат, в яких розташована сторожка та розміщенні підсобні майстерні: взуттєва та перукарня. Також на господарському дворі було побудовано тимчасовий гараж та були початі роботи по будуванню стаціонарного гаража для автомашини.Також була обладнана бібліотека та читальний зал, в якому знаходилися гарні столи, стільці, був в наявності радіоприймач та інші умови для культурного відпочинку курсантів, викладачів та працівників школи. В тому ж таки 1947 році було обладнано навчальні майстерні на 20робочих місць. Отримано та встановлено 19 лещат. Своїми силами виготовлено та встановлено наждачне точило, придбано свердлильний станок, встановлено весь необхідний слюсарний, кузнецький, рубаючий та ріжучий інструмент. Полонені німці почали відбудувати зруйновану будівлю двоповерхового приміщення колишнього кондукторського резерву, а згодом добудували 3-й поверх.

За 1948 рік технічні кабінети школи поповнилися наглядними посібниками. Крім аудиторій і кабінетів школа мала службові приміщення.Бібліотека знаходилась в великому приміщенні, вона ж була і залом для читання. На той час бібліотека мала 3687 примірників книг. З них:
- книг – 2459 прим.;
- брошур – 1228 прим.
В літній період часу працювали спортивні секції, футбольна, волейбольна, баскетбольна, шахова та секція штангістів. Спорткоманди приймали участь в районних змаганнях. Також працювало товариство ДОСААФ, яке підготувало 48 чоловік шоферів-любителів.В школі випускалося 3 стінгазети:
1. «За кадри» - орган партійної, комсомольської та профорганізації.
2. «За культуру побуту» - орган ради гуртожитку та
сатирично - гумористична газета.
3. «Гаряча промивка» - орган комсомольської організації.
В тому ж 1948 році силами школи відремонтовані промивальним ремонтом 5 паровозів, проведено відновлення парового опалення та поповнення навчальних кабінетів. В грудні 1948 році Лубенська школа паровозних машиністів прийняла від (УСВР) БМЕУ закінчену 3-х поверхову цегляну будівлю, після капітального ремонту, переобладнану під гуртожиток на 120 ліжок з прибудовою під їдальню.Гуртожиток налічував 15 кімнат на 120 ліжок, в середньому по 4 кв. метри на чоловіка. Курсанти повністю забезпечені ліжками та постільною білизною. Столів, стільців та ящиків для вугілля в 1948 році не було, тумбочок лише 22 штуки (майже 6 чоловік на одну тумбочку). Вугілля насипали прямо на підлогу біля печі (далі його ногами розносили по всій кімнаті). Але згодом все відбудовувалося і поновлялося, умови покращувалися. А в 1951 році розпочали навчання за новими професіями:
- чергові по станції;
- машиністи вантажопідйомних кранів на залізничному ходу;
- машиністи мотовозів;
- оглядачі вагонів;
- поїзні вагонні майстри та інші залізничні спеціальності.
В зв’язку з реорганізацією залізниць в 1953 році школа ввійшла до складу Південної залізниці.З жовтня 1956 року школа розпочала масову перекваліфікацію машиністів паровозів на машиністів тепловозів, електровозів, електропоїздів. Одночасно продовжувалася підготовка машиністів тепловозів і паровозів.У 1957 році відбувся випуск першої групи машиністів електровозів постійного струму для локомотивних депо - "Жовтень”, Лозова -
Південної залізниці.У 1958 році відбувся перший випуск машиністів тепловозів, група МТ-1 для локомотивних депо Південної залізниці.В період 1944-1958 рр. школу закінчило 1569 машиністів і помічників машиністів паровозів.В зв’язку з перепрофілюванням однорічних шкіл паровозних машиністів з 1961 року школа реорганізована в ТЕХНІЧНУ ШКОЛУ МАШИНІСТІВ ЛОКОМОТИВІВ. У 1963 році відбувся перший випуск машиністів електровозів змінного
струму для Цілинної залізниці Казахстану.Школа продовжувала вдосконалювати свою матеріальну базу і в 1983 році було закінчене будівництво і здано в експлуатацію сучасний гуртожиток на 220 місць з усіма зручностями для мешкання та навчання слухачів.А колишній гуртожиток в 1983-1987 роках переобладнано у навчальний корпус.На даний час школа має 3-х поверхову будівлю, яка включає в себе 13 навчальних кабінетів, діючий тренажер тепловозу 2ТЕ116, бібліотеку, викладацьку кімнату.Нині школа має ліцензію Міністерства Освіти України на підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації фахівців залізничного транспорту 24-х спеціальностей. У зв’язку з чим школа була реорганізована в ТЕХНІЧНУ ШКОЛУ ПІВДЕННОЇ ЗАЛІЗНИЦІ в 1992 році.


Навчальні кабінети оснащені необхідними плакатами, схемами, наочними посібниками для підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації робітників залізничного транспорту по 24 спеціальностям.Технічна школа має навчальні полігони, які включають в себе:
- тепловоз та пасажирський вагон;
- ділянку колії з тупиковим упором та переїзною сигналізацією.
Організатором і першим начальником технічної школи був з 1944 по 1963 рік  Давид Іванович Баранович.


Пошук
Друзі сайту
ЛЦПО